Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.12.2025 року у справі №752/9925/22
Постанова ВГСУ від 17.12.2025 року у справі №752/9925/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 752/9925/22

провадження № 51-3390км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, за ч. 4 ст. 185 КК ? у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_8 і стягнуто з останнього на користь позивача 33 700 грн матеріальної шкоди та70 тис. грн моральної шкоди.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим в тому, що він11 липня 2022 року близько 19:50, перебуваючи біля входу до навчального корпусу університету імені Т. Г. Шевченка на просп. Глушкова, 2 у м. Києві, після спільного вживання в компанії алкогольних напоїв, під час словесного конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків із ОСОБА_9 , діючи умисно, завдав йому декількох ударів руками в обличчя, від яких той впав на асфальтовану поверхню. У цей час ОСОБА_8 продовжив бити руками та ногами ОСОБА_9 по обличчю і тулубу, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження у вигляді забоїв, саден, синців голови, зокрема обличчя (у тому числі носа), тулуба, кінцівок, переломів зубів верхньої та нижньої щелепи, що спричинили незначну втрату працездатності. Після цього ОСОБА_8 , діючи в умовах воєнного стану, скористався непритомним станом потерпілого, з метою таємного викрадення чужого майна сів на належний ОСОБА_9 велосипед "Sparto" вартістю 2500 грн та поїхав у напрямку просп. Голосіївського в м. Києві. Згодом ОСОБА_8 розпорядився викраденим майном на власний розсуд, а саме наступного дня заклав велосипед під заставу в ломбард, чим завдав ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 2500 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

З погляду прокурора, кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 та ч. 4 ст. 185 КК є неправильною, оскільки не надано належної оцінки показанням потерпілого, свідків та встановленим судом першої інстанції фактичним обставинам.

Стверджує, що в діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

Також, на думку прокурора, без необхідної оцінки залишилися фактичні дані протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 липня 2022 року за участю свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Водночас прокурор указує, що суд апеляційної інстанції не зважив на окремі доводи апеляційної скарги, зокрема щодо:

· підтвердження показаннями потерпілого та свідків обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК;

· мотивів дій засудженого, які свідчать, що заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому було з метою заволодіння його майном (велосипедом);

· проміжку часу між заподіянням тілесних ушкоджень і заволодінням майном потерпілого, що вказує на намір ще до спричинення тілесних ушкоджень заволодіти велосипедом;

· характеру та кількості тілесних ушкоджень (їх завдання до втрати потерпілим свідомості з метою безперешкодного заволодіння його майном);

· звернення уваги ОСОБА_8 на велосипед потерпілого до нападу, що в сукупності з іншими даними вказує на його намір заволодіти ним.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу і просила направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Захисник просила відмовити у задоволенні скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію учасників процесу, перевіривши доводи викладені в касаційній скарзі, і матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, зважає на фактичні обставини, установлені місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє рішень щодо неповноти та однобічності судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи у вчиненні конкретного кримінального правопорушення.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

За положеннями ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.

Статтею 370 КПК визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій, і цих вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися в повному обсязі.

Суди належним чином умотивували свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 185 КК, та в цілому забезпечили справедливий розгляд справи.

Крім того, майже аналогічні за змістом з касаційною скаргою доводи сторони обвинувачення було переглянуто в апеляційному порядку. Як убачається з рішення апеляційного суду, колегія суддів перевірила доводиапеляційної скарги, надала на них мотивовану відповідь, навела докладні мотиви прийнятого рішення і в ухвалі зазначила підстави, з яких визнала їх необґрунтованими.

Апеляційний суд встановив, що місцевий суд дослідив зібрані в межах провадження докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження встановлені КПК умови для реалізації їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та слушно змінив правову кваліфікацію кримінального правопорушення в бік покращення становища ОСОБА_8 , що узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 337 КПК. При цьому у вироку суд вказав, що достатніх доказів того, що напад на потерпілого засуджений вчинив з метою незаконного заволодіння його майном, матеріали справи не містять.

Так, апеляційний суд, погоджуючись з рішенням місцевого суду, взяв до уваги, що умисел на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілому виник у зв`язку з тим, що останній почав цікавитись інтимними стосунками між засудженим та неповнолітньою ОСОБА_14 , присутньою в компанії.

Крім того, колегія суддів зазначила, що матеріали справи не спростувують позицію сторони захисту про те, що умисел на вчинення крадіжки у засудженого виник вже після бійки із ОСОБА_9 .

Як зазначив апеляційний суд, з формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, вбачається, що умисел у ОСОБА_8 на вчинення нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_9 виник під час словесного конфлікту, а тому посилання прокурора на його виникнення із самого початку спілкування з потерпілим не узгоджуються з положеннями ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду.

Суди дали оцінку доводам прокурора про те, що засуджений звертав увагу на велосипед потерпілого, пригощав ОСОБА_9 спиртними напоями, і визнали їх недостатніми, зауваживши, що висновки прокурора є припущеннями, тоді як у вироку суд має посилатися на беззаперечні докази.

Крім того, акцентовано, що потерпілий ніколи не повідомляв, що саме ОСОБА_8 умовив його залишитися на місці події.

Також показання ОСОБА_9 про те, що засуджений повідомляв Ангеліні, що в неї теж буде велосипед, як у потерпілого, не можуть поза розумним сумнівом вказувати на те, що ОСОБА_8 вчинив напад на ОСОБА_9 саме з метою заволодіння його майном, а не спричинив йому тілесні ушкодження на ґрунті неприязних відносин.

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , на показання яких посилається прокурор, у судовому засіданні не повідомляли, що були очевидцями викрадення велосипеду потерпілого та не вказували на усвідомлення засудженим того, що він відкрито в їх присутності заволодіває чужим майном.

Суди зіставили показання свідків, дані в судовому засіданні, та їх позицію, викладену у протоколах пред`явлення особи для впізнання, і взяли до уваги їх пояснення, отримані безпосередньо в судовому засіданні, про те, що вони не були очевидцями заволодіння велосипедом.

Верховний Суд звертає увагу, що позиція свідків під час проведення впізнання, викладена у протоколах однаково, по суті зміст одного перенесено в інший, при цьому будь-яких фактичних даних, за яких свідки бачили заволодіння велосипедом засудженим, не розкрито. У зв`язку із цим суди усунули зазначені недоліки під час судового розгляду, ретельно допитали свідків та обґрунтували свої висновки в цій частині.

Протокол огляду компакт-диска та перегляду відеозапису від 13 липня 2022 року не підтверджує вчинення засудженим нападу з метою заволодіння майном, крім того, осіб, зображених на відеозаписі, згідно з матеріалами справи, не ідентифіковано.

Інші доводи сторони обвинувачення стосовно переоцінки фактичних обставин кримінального провадження, повноти судових розглядів та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, що є підставами для безумовного скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції не встановив.

Керуючись статтями 376 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3